- Настя, коли ти почала ходити в гори? І що тоді здавалося найскладнішим?

- Вперше у великі гори я потрапила в 2005 році. До цього були Крим та Карпати. Найцікавіше те, що на той момент в мене вже була донька. Тому коли мене питають, чому я не перестала ходити, коли з'явилась дитина, я не знаю що відповісти.

Тоді все було легко. Натхнення тут все вирішує.

- Чи зіштовхувалась ти колись зі скепсисом на рахунок того, що походи - це не жіноча справа?

- Походи самі по собі зазвичай сприймаються, як нормальна справа для дівчини. Інша справа, якщо керуєш групою. Тут вже дуже серйозний скепсис. Я чула, мабуть, всі можливі шаблони щодо дівчат-керівників. Можу збірки видавати. Добре, що розумна людина сказала: "Ти роби, що подобається, а там побачиш". Негативу щодо мене особисто зараз немає. Мабуть тому, що дивно критикувати, якщо не маєш подібного досвіду. Але це скоріш якесь персональне виключення з правил. Але стандарт, як на мене, не помінявся.

- Ти ходиш у складні походи. Як ти готуєш себе морально і фізично до них?

- Фізично - це дуже складна тема. Я мама двох дітей, яка працює повний робочий день. І від цього нікуди не дінешся. Тому єдина стратегія для мене - стратегія маленьких кроків. Поки що працює.

А морально мені особливо готуватися не треба. Якщо мама двох дітей впевнена, що їй треба в гори, що тут готувати? А якщо не впевнена, то і так не збереться.

- Існує думка, що дівчата важче переносять холод. І це зумовлено фізіологічними особливостями організму. Як ти переносиш холод?

Я його стараюсь не переносити. Маю підібраний одяг, який дозволяє утеплюватись, коли треба (ті ж самі теплі самосброси, які ми шиємо, не просто так виникли). Завжди беру запас. Стараюсь або працювати, поки не буде комфортного місця, або вже бути в теплі. Була проблема з черевиками, бо дуже важко купити двошарові черевики 36-го розміру. За це і поплатилась на Сомоні. Але вже, на щастя, це вирішено.

- Чи береш ти разом із жіночою частиною команди на себе організацію бівака? Чи це все-таки більш командна робота?

- Ми останнім часом ходимо в вищі райони. А на висоті треба мати баланс між спробою якомога більше вкласти в загальну справу і вмінням не перенавантажитись. Треба відчувати себе і, якщо резерв є, викладатись, якщо ні - набирати. А якщо сил нема, а більше нема кому, то все одно робити. І це не питання дівчат чи не дівчат. Просто інакше діла не буде.

- Що б ти порадила дівчатам, які тільки починають ходити в гори?

- Отримувати задоволення. Це такий чудовий час, коли ти все відкриваєш для себе і відкриваєш себе саму. Цим просто треба насолоджуватися. А там побачите, що буде. Більшість змінить з часом “свої пріоритети” на сім'ю чи роботу. І вам залишаться чудові спогади з цього часу. А дехто, як я, дізнається, що гори - це частина її самої, і нікуди від цього не дінеться. І буде в неї багато складностей в житті, але багато сенсу і натхнення.

І ще ніколи не переймайтесь, якщо хтось вам каже, що ви не можете, і не порівнюйте себе з іншими (в тому числі з чоловіками). Це марна трата своєї енергії. І це справедливо не тільки для гір, а для всього життя.