Інтерв’ю з Мареком Холечеком

14 березня 2018

Він трохи романтик, трохи філософ. Людина зі зморшками на лобі, які розповідають про його пригоди та мандри. Марек Холечек, чешський альпініст номер 1, дає своє перше інтерв’ю в Києві.

- Марек, коли ти почав лазити?

- Я почав лазити у 4 роки, і це була ідея мого батька. Він бачив, що я лажу по всьому, по чому тільки можна було лазити: по деревах, по стінах і так далі. Він хвилювався за мене, тому вирішив убезпечити мене і тим самим зберегти мені моє життя. Тому із цього бажання мого батька - добитися того, щоб я прожив більше років і не вбився, почалося моє захоплення скелелазінням

- Мабуть, як і більшість чехів, ти починав із Piskovci. Як це вплинуло на становлення тебе як альпініста?

- Моєю основною перевагою було те, що я народився практично в центрі Європи. І незважаючи на те, що територія Чехії зовсім невелика, у нас є багато різних скель. Навіть цілі скельні райони, які мають свою романтику. Власне ця романтика і впливала на мій світогляд. Крім цих піскових каньйонів і піскових гір-веж, є ще вапнякові і гранітні гори. Це все знаходиться на маленькому клаптику землі, який називається Чехія. Тому мені здається, що у мене був дуже хороший старт, щоб почати лазити. І я ще не беру до уваги той факт, що скелелазіння в Чехії має 120-ти літню традицію. І з покоління в покоління передаються знання про те, як потрібно лазити. Передається певне послання скелелазів від одного покоління до іншого. І хоча у нас немає дуже великих гір, у нас, можна сказати, імперія скель.Тому це був дуже хороший старт для того, щоб я робив подальші кроки.

- Як відбувся перехід від скель саме до альпінізму?

- Моя дорога починається з бібліотеки, де було багато книжок про подорожі і було багато книг про альпінізм. І я ще не вмів читати, але вже розглядав ці книги, дивився на ці малюнки, бо хотілось дізнатися про цей світ більше нового. Хотілося мати такі глибокі зморшки на лобі, які в мене зараз є, на яких буде записана певна історія, надзвичайна ситуація. Це спонукало мене іти далі і пізнавати цей світ. Але, насправді, аж таких глибоких зморщок у мене ще немає, і мені є ще багато чого пізнати.

- Ти вже був у багатьох горах, але які з них тобі найбільше сподобались, куди хочеться ще повернутися?

- Я не можу відповісти, які гори подобаються мені найбільше. Тому що це те ж саме, що і запитати: кого я більше люблю, маму чи тата? Я не можу відповісти на це питання, бо я обох їх дуже люблю. Можу сказати, що дуже люблю лазити і дуже люблю різноманітність. І це власне те, що для мене найважливіше. Я починав з лазіння бігволів у Патагонії і в Каракорумі, потім перейшов до середньої висоти гір і почав ходити вже більш міксові маршрути. Тільки потім перейшов до більш високих гір. Але не так важливо, щоб це були дуже високі гори. Я просто люблю лазити, люблю різноманітність і різнокольоровість цього світу. Наприклад, нещодавно я повернувся із поїздки в Антарктиду, де, можна сказати, немає ніяких гір. Але насправді там є гори, просто там вони дещо інші.

- На яку гору ти здійснив свій першопрохід?

- Я не знаю. Я вже старий (сміється)

- А яка гора була найбільш знаковою для тебе, яка найбільш запам’яталася?

- Напевно, найбільше запам’ятався мій перший старт. Вперше я виліз на скелю, на самий вершечок, коли мені було 4-ри роки разом зі своїм батьком. І я дуже добре пам’ятаю ці відчуття. Напевно, я буду до кінця життя їх пам’ятати. Нещодавно я піднявся на цю скелю зі своєю донькою. Тобто традиція продовжується. І це доводить, що цей старт був для мене найважливішим.

- Як ти почав обирати свої гори та свої цілі? За якими критеріями?

- Мій погляд на світ почав формуватися дуже давно. Це був доволі складний шлях. Все почалось з того, що я мріяв, читаючи різні книжки про подорожі. Наприклад, читав про подорож Магелана, який не мав нічого спільного з горами (бо він подорожував по морю і, власне, вперше обплив навколо світу, і це у той час, коли всі думали, що Земля пласка). Тоді мені здавалось, що мої попередники обійшли весь світ, і вже немає нічого нового, бо все було відкрите. Але я зрозумів, що це неправда. І в світі ще багато невідкритого. Власне, це і стало моїм основним критерієм. Я вирішив: чому я буду ходити ті маршрути, на яких уже хтось був, якщо у світі є багато маршрутів, на яких ще не був ніхто. Тому моя перша серйозна подорож в Азію була саме за цим критерієм: я не хочу ходити чужий маршрут, я одразу пройду якийсь новий і тим самим зроблю відкриття для людства. Але це мені вдалось лише через 10 років…

- Марек, ти 5-ть разів ходив на Гашербрум. Але вдалося тільки з 5-го разу. Чому саме ця гора? Чим вона тебе так зачепила?

- Гора повинна мені подобатись, а Гашербрум не може не подобатись, тому що “Гашербрум” в перекладі – “красива гора”. Це означає, що ця гора подобається не лише мені. А якщо сприймати гору як жінку, то за неї можна боротися. Потім я почав дивитись, які є маршрути на цю гору. І побачив, що південно-західна стіна ще ніким не пройдена. А це саме та стіна, яку першою бачить кожен, коли підходить до цієї гори. Потім почав дивитись, як можна скласти маршрут, щоб мінімізувати ризики. Звісно, в лапках, бо всіх ризиків уникнути неможливо. Але я все-таки надто люблю життя, щоб ризикувати даремно. І після цього почав продумувати маршрут. Але піднятися зміг лише з п’ятої спроби. Але якщо б мені потрібно було зробити 500 спроб, я би все рівно їх зробив. Тому що неуспіх не відбиває бажання продовжувати свою роботу. Скоріше навпаки, мотивує. У горах важливо бачити перед собою ціль і розуміти, що ця ціль для тебе важлива. І всього можна досягти.

- Як фізично готувався до цього маршруту?

- Якби я почав відповідати на це питання, то може здатися, що я тренувався лише останній рік. Але відповідь на це питання – те, чим я займався останні 20-ть років. Тому що це мають бути постійні тренування і постійна підготовка. І йдеться не тільки про фізичний стан, а, в першу чергу, про психіку і про психічну витривалість. Бо психіка повинна витримувати дуже сильні навантаження. І щоб не відбулось якогось колапсу в горах, людина повинна триматись купи і не розпастись.

- А що для тебе важче: підготовка до проходження бігволів чи підготовка до проходження висотних маршрутів?

- У мене ніколи не було спеціальної підготовки до певних маршрутів. Я виходжу з того, що я постійно лажу по скелях. Ще, звісно, треную витривалість. Найпростіше - це біг. Намагаюсь урізноманітнити своє життя і не тільки бігаю, а ще й займаюсь іншими видами спорту на витривалість. Що стосується психіки, то найкраща підготовка – це взяти на себе стільки обов’язків, що не встигаєш нічого робити. І так само тренуюсь не тільки я, але і всі в моєму оточенні (сміється).

- Які ділянки були найскладнішими на Гашербрумі? І психологічно, і фізично?

- Якби я знав, скільки мені вартуватиме підйом на цю гору, то, можливо, я на неї і не підіймався б. Тому що піднятися на цю гору вартувало дуже багато. І я говорю і про негативні наслідки для здоров’я, і про те, що людина потім має себе зібрати докупи майже по частинкам. Також я втратив там свого найкращого партнера і друга. І це складний психологічний момент, коли ваш найкращий друг зникає у вас перед очима. Він ніби розчиняється у повітрі, а ви розумієте, що він десь вже на небесах. І ви вже його не повернете. Але, на щастя (мені здається, що це велике щастя усіх нас, кому вдалося вижити), ми ніколи не знаємо, чого нам це буде вартувати. А найскладніше для мене було знаходити мотивацію рухатися далі. І знаходити мотивацію, щоб піти цим маршрутом, було хорошею ідею. Бо ця думка часто розтає у вас у роті, немов цукерка.

- Я знаю, що ти недавно повернувся із Антарктиди. Чому ти вирішив поїхати саме туди? І пройти саме ту гору?

- Мене завжди цікавили місця, пов’язані зі спокоєм. Які мають в собі ідею незайманості. Незвідані простори. Мене цікавили території, на яких стоїть “печатка Магелана”, який відкривав цей світ. І я знаю, що коли я піду цією незайманою дорогою, я буду пожинати плоди своїх власних рішень і плоди своїх власних думок. І навіть, якщо мене спіткає невдача (тому що все може статися), то потім, можливо, це принесе удачу комусь іншому. В будь-якому разі це буде хороша дорога і хороша ідея. Це було для мене найголовнішим.

Людина вже навчилась підкорювати космос, і ми можемо просвердлити гору вздовж і впоперек, як нам захочеться. Тому найбільший прогрес, якого ми можемо досягти, буде полягати в нас самих, коли ми зможемо розвинутися, як люди. І це великий тягар для мене самого, але це і є моє послання до світу.

- Ти згадав про космос. Якщо б була можливість стати першим космічним туристом, що б ти хотів побачити у космосі і що б від цього очікував?

- Це була б дуже хороша ідея - побувати в космосі і побачити цю безкінечність. Але мені здається, що за мною вже закріпилась слава ґрунтохода (людини, яка ходить по Землі). І хоча здається, що уже все на Землі ми знаємо, і вже всі маршрути пройдено (у нас є Google карти і т.д.). Але вірте мені, що є ще дуже багато всього незвіданого. Тому я все ж лишуся на Землі і буду досліджувати землю на Землі, а не в космосі.