- Ти дуже різнопланова людина: і на яхтах, і у перегонах на джипах береш участь, і в гори ходиш. Виникає питання - де ти береш час на все це?

- Мабуть, це саме важке і складне питання, на яке треба відповісти… На походи витрачається абсолютно вся відпустка, додаткові дні відпустки, свята. Доводиться постійно домовлятися, брати відпустку за свій рахунок. І все одно часу виходить значно менше, ніж хотілося б. Доводиться робити вибір - що я хочу в цьому році, а що прийдеться відкласти на наступний.

 

 

- Але ж це ще не всі захоплення?

- Так, це одні з самих цікавих для мене, але, разом з цим, я дуже люблю щось робити руками - вишиваю бісером та хрестиком, роблю прикраси, малюю, виготовляю домашнє мило, ліплю, багато чого іншого... Також займаюсь.. ну, це можна назвати чимось на кшталт самодіяльного театру. І танцями.

- Що поєднує всі ці різнопланові заняття?

- М… Величезна голка в… позаду?

Насправді, навіть не знаю. Скоріше за все - моє прагнення спробувати щось нове, цікаве, навчитися того, що ще не вмію або ніколи не пробувала. Відкрити для себе новий гірський район, нову незнайому країну або просто спробувати зробити глечика. Звичайно, є речі, на які я, мабуть, ніколи не наважуся - наприклад, стрибнути в роуп-джампінгу. Незважаючи ні на що, дуже боюся падіння.

- З чого почалось твоє знайомство з горами?

- Із нижнього бастіона Зеленого Театру, де я випадково побачила диваків з мотузками, які чомусь шкрябалися стінкою вгору.

- В які гори ти б повернулася ще не раз?

- Фанські гори та Південно-Західний Памір. Фани приваблюють своєю різнокольоровістю і дуже цікавими і приємними скельними перешкодами. Але там трохи забагато людей, як на мене. А Півдно-Західний Памір просто обожнюю - величезний простір для дуже цікавих маршрутів та мінімальні шанси зустріти кого-небудь, крім, можливо, декількох чабанів на джайлоо.

 

- Чи любиш ти керувати в горах? Що це (керівництво) саме для тебе?

- Як не смішно це казати - ні, не люблю. Але так склалося історично. І тепер вже важко зупинитися.

- Що ти порадиш дівчатам, які тільки починають ходити в гори?

- Повірити в себе. Якщо ти відчуваєш, що гори - це твоє, і працюєш над собою, то жодна сила в цьому світі не буде здатна стати перешкодою між тобою та горами. Крім тебе самої. А ще - якомога швидше позбутися двох ілюзій, які я найчастіше бачу у дівчат, що приходять займатися в наш клуб. Перша - ой, це так романтично, ідеш собі, милуєшся природою, багаття ввечері, а завтра ти вже вдома. А потім виявляється, що рюкзак важкий, комарі кусають, дощ іде, а ввечері мокрі дрова і противний вологий одяг. Це дві сторони однієї монети. Інакше не буває. Друга - я ж дівчинка, мені допоможуть хлопчики, рюкзак понесуть. Дійсно, згідно нашого розподілу спорядження в походах, в дівчат трохи легші рюкзаки. Але якщо хтось в поході відчуває себе недобре - йому допоможуть незалежно від гендерної приналежності. А якщо будеш вважати, що тобі всі винні лише тому, що ти дівчинка... Ні, таке в поході не працює.

- Ти одна з небагатьох (а може, єдина в Україні?) жінка-капітан океанських парусних походів. Що відчуває капітан яхти у відкритому океані?

- Жінок-капітанів дійсно значно менше, ніж чоловіків, але вони є, і я зовсім не єдина в Україні. І дуже рада, що це так. Що відчуваєш в океані? Це складно описати, майже так само, як відповісти на питання “Навіщо ти ходиш в гори?”. Це захоплення від руху, преклоніння перед цією величчю та некерованою силою, що має назву “океан”, радість і сіль на губах. А ще, як і будь-який керівник будь-якого походу, величезну відповідальність. За яхту, адже тільки від тебе залежить, чи вдасться без пригод дістатися до наступної гавані, за людей, що довірили тобі найцінніше, що в них є, - своє життя. Вони вірять, що ти впораєшся, що б не трапилося. Це одночасно і величезний тягар, який не дає можливості розслабитися, і величезна честь. Принаймі, для себе я вважаю так. Але, незважаючи на це, я ніколи не відмовлюся від можливості ще раз вийти в море.

 

 

- Як часто ти чуєш “ну ти же дєвочка”, коли в черговий раз привозиш джип на СТО?

- Після того, як вдалось потоваришувати з хлопцями, які займаються ремонтом підготовлених до офроаду машин, а за сумісництвом ще й туристи, таке питання від майстрів СТО я більше не чую. Але величезні очі охоронців в місцях паркування та й звичайних перехожих іноді дуже виразно транслюють це питання. Декілька разів на офроадних змаганнях, коли я як пілот машини приносила заявки та документи, організатори відмовлялися вірити і казали: “Дівчинко, попроси пілота вашого екіпажу підійти до комісії, а тобі у палатку поруч - там карти для штурманів видають”. Було дуже весело дивитися на зміну виразу обличчя, коли вони розуміли, що це не жарт,і я насправді є першим пілотом екіпажу. Разом з тим, працювати штурманом я люблю не менше, ніж сидіти за кермом. Тому протягом дистанції ми з напарником запросто можемо помінятися місцями.

- Скелелазання-альпінізм-гірський туризм-пішохідний туризм - це грані одного й того ж? Чи щось різне?

- Для мене це грані єдиного цілого. Можливо, за початкових категорій походів може здатися, що це зовсім різні речі, але чим складніше маршрути, тим більше розумієш, що задля безпеки та задоволення від дійсно цікавого та різнопланового маршруту необхідно володіти і навичками скелелазіння, і навичками в альпінізму так само, як і всією технічною базою, що дає туризм. Доречі, я не підтримую розділ туризму на гірський і пішохідний. Але все це для мене - і скелелазіння, і туризм, і альпінізм - називається одним словом - подорож.

 

 

- Що потрібно робити, щоб у кожному з захоплень не просто бути, а робити якісно?

- Мабуть, спершу навчитись тверезо оцінювати свої сили, час та можливості. Вміти чітко визначити для себе, які із захоплень дійсно є захопленнями твого життя, а що є просто цікавинкою, яку хочеться спробувати зробити. Захопленнями мого життя вже давно стали гори та море, і, разом з ними, подорожі світом. А все інші - це маленькі приємні дрібнички, які роблять життя яскравішим.