- Маша, коли зрозуміла, що альпінізм - це те, чим ти хочеш займатись решту життя?
- Мабуть, усвідомлене рішення до мене прийшло після вершини Села, що на Кавказі. Йшов 3 тиждень наших зборів, і перші 2 для мене були тяжчими, ніж всі попередні мої випробування у житті. А от на 3 тиждень прийшло якесь полегшення, можливо, то я нарешті акліматизувалася. Я почала відчувати каміння під ногами і природу навколо і зрозуміла, що не зможу більше жити без цього. А потім ми пішли на Селу, і я зрозуміла, що буває ще важче, коли ми вийшли на передвершинний гребінь. Та то було, як у кіно, саме так, як я собі уявляла героїв альпіністів, що борються з собою зі стихією. І я боролася і дійшла до вершини. Не без допомоги своїх напарників, звісно. І це відчуття перемоги над собою, його ніщо не може замінити у житті. Принаймні, я ще не знайшла такий замінник.
- Зараз тебе вважають найсильнішою жінкою-висотницею України. Коли ти зрозуміла, що хочеш займатись саме висотним альпінізмом?
- Я не вважаю себе найсильнішою будь у чому. Бо не люблю порівнювати себе та інших. Я просто роблю те, що приносить мені задоволення і робить мене щасливою. Та коли я йшла до київського альпіністського клубу, я навіть і не уявляла, що буває ще якийсь альпінізм, окрім того, де потрібно ходити високо у горах по засніжених вершинах.
Та виявилося, що буває ще технічний альпінізм. Та то була мука в Криму) Я й досі побоююся скель. Звісно, я тренувалася, бо страх мене мотивує як ніщо інше, мабуть. Але на скелях завжди напруження більше, ніж задоволення. А от йти у кішках по вранішньому фірну, і неважливо, наскільки крутий підйом, то справжнє задоволення.
- Що є найважчим у сходженні на гору для тебе?
- Десь я почула фразу, що найважче то домовлятися із собою. І зрозуміла, що для мене воно так і є. Кожен раз коли тяжко, треба домовитися із собою, пояснити собі, нащо я це терплю, нащо воно мені. І іноді навіть згадки про вже підкорені вершини не дуже допомагають
- З ким ти частіше ходиш: з хлопцями чи з дівчатами, як розподіляється робота на горі?
- Так склалося, що майже всі мої товариші по горах - хлопці. Для мене дуже важливо, особливо коли навколо тебе сильні чоловіки, не буди слабкою. Тож, звісно, я намагаюся, щоб робота розподілялася порівну. Несу майже, як і хлопці, йду перша, коли приходить моя черга. Та звісно, хлопці не були б лицарями, якими вони є для мене, якби не робили трошки більше, ніж я, не несли більше ваги в рюкзаку, не робили більше кроків першими по глибокому снігу.
- Не так давно ти стала гідом команди “Кулуар”. Куди найближчим часом можна сходити з Марією Коваль?
- На разі, мої обов'язки в “Кулуарі” - допомагати людям готуватися до походів. Консультувати, ділитися своїм досвідом. Випускати походи. У майбутньому я буду водити як помічник Гіда та самостійно. Але поки точного розкладу немає.
- Що порекомендуєш дівчатам, які роблять перші кроки в альпінізмі?
- Тренуватися, мати мету, знати, для чого це все. Та найважливіше - бути собою, бути дівчиною, попри все.
