Piolets d’Or — одна з найвідоміших міжнародних премій у світі альпінізму, яка щороку привертає увагу до найвизначніших сходжень та нових маршрутів. У 2026 році премія знову показала, що сучасний альпінізм — це далеко не лише висота вершини чи ім’я спортсмена.

Цьогоріч серед лауреатів — маршрути в Гімалаях, Каракорумі та Андах. Їх об’єднують великий масштаб, складність, автономність команд і прагнення пройти гору максимально цілісно — від підйому до спуску.

Ми у Fram Equipment були дотичні до обох українських відзнак Piolets d’Or і щороку стежимо за тим, як змінюється світовий альпінізм. Раніше ми вже розповідали про знакові сходження на Аннапурну III та Талунг. Тож цього разу вирішили подивитися на цьогорічні Piolets d’Or трохи ширше.

Не лише на те, хто отримав Золоті льодоруби, а й на те, що ці сходження можуть розповісти
про сучасний альпінізм.

Хто отримав Piolets d’Or 2026

Цього року нагороди отримали чотири сходження.

Jannu East, 7460 м — Непал

Маршрут: Le Sommet des Pieux — 2300 м, M6 WI5, північна стіна та східний гребінь.

Альпіністи: Nicolas Jean та Benjamin Védrines, Франція.

Команда пройшла складний маршрут на одному з найвідоміших гімалайських семитисячників, поєднавши значний перепад висоти з технічним мікстовим лазінням.

Ultar Sar, 7388 м — Пакистан

Маршрут: Shooting the Moon — 3100 м, M5 WI4, південно-східний контрфорс.

Альпіністи: Ethan Berman, Maarten van Haeren та Sebastián Pelletti.

3100 метрів маршруту — один із найбільших показників серед цьогорічних лауреатів. Команда пройшла довгу й технічно складну лінію в Каракорумі, працюючи в повністю автономному стилі.

Aikache Chhok, 6673 м — Пакистан

Маршрут: Secrets, Shepherds, Sex and Serendipity — 3000 м, M7 A2+ AI5, північно-західна стіна з траверсом вершини.

Альпіністи: George Ponsonby та James Price.

Особливістю цього сходження став не лише сам маршрут, а й повний траверс масиву. Команда не поверталася тією самою лінією, якою піднялася, а продовжила рух через невідомий рельєф.

Yerupajá Grande, 6634 м — Перу

Маршрут: The Essence of Commitment — 1400 м, 6c+ M6+ WI5, 95°, східний контрфорс і східний гребінь із траверсом до Yerupajá Sur та спуском південно-східною стіною.

Альпіністи: Bru Busom, Rubén Sanmartín та Marc Toralles.

Єдиний цьогорічний лауреат із Південної Америки — маршрут у Кордильєрі Вауваш. Попри меншу абсолютну висоту порівняно з гімалайськими вершинами, сходження вирізняється значною технічною складністю та специфічним рельєфом.

Велика стіна замість короткого складного маршруту

Одна з найпомітніших тенденцій Piolets d’Or 2026 — значення масштабу.

У лонглісті було чимало технічно надскладних маршрутів на вершинах висотою 5000–6000 метрів. Серед них — лінії з елементами складного скелелазіння, штучних точок опори та вертикального міксту.

Однак фінальна четвірка значною мірою представлена маршрутами з величезним вертикальним перепадом:

• Ultar Sar — 3100 м;

• Aikache Chhok — 3000 м;

• Jannu East — 2300 м;

• Yerupajá Grande — 1400 м.

Це важливий показник. Складність у сучасному альпінізмі оцінюється не лише через найскладнішу ділянку маршруту. Не менш важливо те, наскільки довго команда здатна підтримувати високий рівень складності в умовах висоти, холоду, нестабільної погоди та обмежених ресурсів.

Іншими словами, один надскладний пітч і кілька кілометрів технічного маршруту — це принципово різний досвід.

Траверс як частина естетики маршруту

Ще одна характерна риса цьогорічних сходжень — увага до того, як саме команда проходить гору.

У випадку Aikache Chhok альпіністи здійснили повний траверс масиву, піднявшись однією стороною та продовживши маршрут через вершину до іншого боку.

У високогір'ї це не просто питання красивої лінії на фотографії. Спуск невідомим маршрутом означає додаткову невизначеність, необхідність приймати рішення без попередньої інформації про рельєф і часто — пошук нової лінії вже після проходження ключових ділянок маршруту.

На Jannu East та Ultar Sar повернення лінією підйому було зумовлене складністю та ізольованістю масивів.

Саме тому сучасний альпійський стиль дедалі частіше сприймається як цілісна історія: підйом, вершина і спуск мають бути частинами одного маршруту, а не окремими етапами експедиції.

Каракорум у центрі уваги

Географія цьогорічних нагород також привертає увагу.

Два з чотирьох лауреатів — Ultar Sar та Aikache Chhok — розташовані в Пакистані. Ще один маршрут проходить у Гімалаях Непалу, а четвертий — у Перуанських Андах.

При цьому в ширшому списку кандидатів були представлені сходження в Памірі, Тянь-Шані, Кавказі, Китаї та інших гірських районах.

Особливо помітним став Каракорум. Цей регіон давно приваблює альпіністів масштабними стінами, складним доступом, нестабільною погодою та величезною кількістю малодосліджених ліній.

Цьогоріч він фактично опинився в центрі уваги Piolets d’Or.

Ім’я не замінює сходження

У лонглісті 2026 року були добре відомі імена світового альпінізму — зокрема Деніс Урубко, Арве Бармасс, Адам Бєлєцький, Нівес Мерой, Романо Бенет та Томас Губер.

Проте фінальна четвірка показала, що впізнаваність спортсмена сама по собі не визначає результат.

Серед лауреатів є Benjamin Védrines, добре відомий у міжнародному альпінізмі, але три інші команди — Ethan Berman, Maarten van Haeren та Sebastián Pelletti; George Ponsonby та James Price; Bru Busom, Rubén Sanmartín та Marc Toralles — мають значно меншу медійну впізнаваність.

Це вкотре привертає увагу до головного принципу премії: на першому місці залишається саме сходження — його складність, стиль, масштаб і якість виконання.

Чому Yerupajá Grande опинилася серед лауреатів?

На тлі величезних гімалайських та каракорумських стін Yerupajá Grande може здаватися менш очевидним кандидатом.

Її висота — 6634 метри. Маршрут має 1400 метрів перепаду, тоді як три інші нагороджені сходження перевищують 2000 метрів.

Але висота та довжина — далеко не єдині параметри, які визначають складність.

Маршрут The Essence of Commitment проходить східним контрфорсом і гребенем, а його характеристики включають 6c+, M6+, WI5 та ділянки до 95°.

Для рельєфу Кордильєри Вауваш характерні складні снігово-льодові утворення, круті ділянки та нестабільні форми рельєфу. Тому 1400 метрів такого маршруту — це зовсім не те саме, що 1400 метрів простішого високогірного підйому.

Саме такі сходження добре показують, чому оцінювати альпінізм лише за висотою вершини неможливо.

Що показав лонгліст: головні тенденції 2026 року

Фінальні чотири нагороди — лише частина картини. Якщо подивитися ширше, на лонгліст Piolets d’Or, можна побачити ще кілька тенденцій.

Гіперлегкий стиль і параплан

Одним із цікавих напрямів залишається поєднання швидкого альпійського стилю з парапланеризмом.

Сходження Nicolas Jean та Benjamin Védrines на Anidesh Chuli із подальшим спуском на парапланах демонструє, як параплан може інтегруватися у високогірне сходження не як окрема активність, а як частина загальної тактики маршруту.

Це дозволяє скоротити час спуску та потенційно зменшити тривалість перебування команди в небезпечній зоні.

Міжнародні команди

Ще одна тенденція — дедалі більше міжнародних зв'язків між альпіністськими школами.

У лонглісті можна побачити команди, сформовані з представників різних країн: поляки працюють зі словаками та італійцями, канадці — з представниками інших альпіністських шкіл, європейські спортсмени об'єднуються для роботи в Азії.

Це закономірно для сучасного альпінізму: складні маршрути вимагають поєднання різного досвіду, технічних навичок і знання конкретних типів рельєфу.

Східноєвропейська школа

Окремо варто відзначити сильну присутність представників Східної Європи.

Грузинські альпіністи продовжують працювати зі складними мікстовими маршрутами на Кавказі та в Гіндукуші. Польська школа традиційно активно представлена у високогірному технічному альпінізмі.

Для багатьох таких сходжень характерні довгі маршрути, складний мікст, траверси та мінімізація використання експедиційної інфраструктури.

Ренесанс технічних шеститисячників

Можливо, найцікавіша тенденція — увага до вершин, які не є найвищими, але пропонують надзвичайно складний рельєф.

Значна частина лонгліста припадає на технічні шеститисячники Каракоруму, Гімалаїв та інших гірських районів.

Це означає поступове зміщення фокусу від простої цифри на висотомірі до якості маршруту.

Вертикальний граніт, складний мікст, WI5, M6–M7, технічне скелелазіння та великі перепади висоти — саме тут сьогодні проходить один із головних фронтирів розвитку альпінізму.

Piolets d’Or як відображення сучасного альпінізму

Якщо подивитися на Piolets d’Or 2026 не лише як на список нагороджених, а як на зріз світового альпінізму, вимальовується досить чітка картина.

Висота залишається важливою, але вже не є головною метрикою.

Натомість дедалі більшого значення набувають:

• автономність;

• альпійський стиль;

• великий вертикальний масштаб;

• технічна складність;

• траверси та цілісна логіка маршруту;

• мінімізація зовнішньої підтримки;

• швидкість;

• робота в малих командах;

• проходження малодосліджених або нових ліній.

І, можливо, найважливіше — здатність пройти гору як єдиний складний маршрут, а не просто досягнути її вершини.

Саме в цьому і полягає одна з головних змін сучасного альпінізму: від боротьби за висоту — до пошуку складніших, чистіших та цікавіших способів взаємодії з горою.

Для нас, як бренду, який розвивається разом із легкохідним та альпіністським спорядженням, цікаво спостерігати за цими змінами не лише як за спортивною статистикою. За кожним таким маршрутом стоїть розвиток підходів, спорядження та культури руху в горах.

А Piolets d’Or щороку дає можливість побачити, куди саме цей рух прямує.